Недооцінка українського матеріалу при етимологізації фразеологізмів

Розділ 16

ЕТИМОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ УКРАЇНСЬКОЇ ФРАЗЕОЛОГІЇ

§ 49. Недооцінка українського матеріалу при етимологізації фразеологізмів

Примітно, що практично всі українські етимологи – М. Демський, А. Івченко, Л. Коломієць, Л. Скрипник, Я. Спринчак, В. Ужченко та ін. – широко використовують фразеологічні паралелі з російської мови та інших слов’янських джерел. Як і деякі російські – О. Бірих, В. Мокієнко, М. Толстой та ін. – паралелі з української. І справді, такі ідіоми, як Бити байдики, ні кола ні двора, ні Богові свічка ні чортові

огарок, за царя Гороха, гарбуза піднести, груші на вербі та ін., не тільки позначені глибокими слідами язичництва, але й кількістю варіацій в українській мові уможливлюють віднаходження їх внутрішньої форми. Наприклад, паралельно з літературним Байдики бити На сході України на Луганщині ми виявили Байдаки бити (“Уже третю годину сидите, байдаки б’єте”, м. Сватове), байдики ганяти (“Та він тільки те й робить, що Байдики ганяє”, с. Курячівка Білокуракинського р-ну), байдики заколотити (м. Краснодон, м. Перевальськ, с. Тополі Троїцького р-ну), Байдуки бити (смт. Марківка, м. Суходільськ), Байки бити (м. Краснодон, м. Рубіжне). Однак парадоксально, що більшість русистів-фразеологів, як наголошує російський мовознавець В. Мокієнко, до цього часу нехтує фактами української мови, визначаючи спільнослов’янські, навіть спільноєвропейські вислови як “національно специфічні”. Скажімо, в “Опыте этимологического словаря русских фразео-логизмов”М. Шанського, В. Зиміна та А. Філігіпова (1987) це зустрічається ледве чи не на кожному кроці. Майже повсюдно знаходимо позначки або “собств. рус.” (собственно русское) (Брати в шори, брати па пушку, у довгий ящик, у ногах правди немає, в огонь і в воду, в один голос, у три погибелі зігнуться, вилами по воді писано, улізти в душу, улізти в шкуру (чию), Водою не розіллєш, вовк в овечій шкурі, усім миром, всяка всячина, всякої тварі по парі, вибити із сідла, вивести на чисту воду, висунувши язик, голод не тітка, гори звернути, дати потачку, дать волю, дати дуба, дати по шапці, діло на мазі, діло хазяйське, держати ніс по вітру, удень з вогнем, до другого пришестя, душа в п’ятки пішла, жива вода, заварити кашу, яку воду дивився, ні кола ні двора та ін.), або “калька с франц.” (калька з французької мови) (Бути в милі, всіх мастей, вставляти палки в колеса, говорити крізь зуби, всім серцем, всією душею тощо).

За підрахунками деяких учених, таких діагностично-позначених “національно специфічних” ФО у названому словнику “близько третини всього корпусу” . Розглянемо ближче хоча б деякі з них. Наприклад, вираз Водой не разлить має відповідники і в українській (І водою не розлити), і в білоруській мовах (Вадою не разліць). Ще більше паралелей у рос. Мерить на свой аршин (укр. Міряти на свій аршин, біл. Мерыць адным аршынам, с.-х. mjeriti jednim arsinom). ФО Вовк в овечій шкурі, всякої тварі по парі такі самі “власне російські”, як і “власне українські” чи “власне білоруські”, оскільки їх джерело – Святе Письмо. Про ФО Ні кола ні двора мовилося вище. Додамо, що в українській мові вона вживається ще й з нарощеннями, активно варіюється: Ні кола ні двора – весь тут (І. Котляревський); “Поки війна була, всі рівними вважалися, а тепер – в одного з пельки преться, а в іншого – Ні кола, ні двора, ні рогатого вола”, “Окремо стояли дейнеки… – всі, хто не мав Ні кола ні двора, навіть ламаного гроша в кишені…”; пор. ще: Ні кола Ні двора, ні худоби ні майна (В. Кулаковський. Мартин Пушкар); ” – Щоб у тебе Ні кола, ні двора, ані миски, ані тріски!.. ” (В. Близнець); ” – І куди ж ти, Григорію, помандруєш після госпіталю? Вдома ж, на Волзі, Ні кола ні двора, ані роду ніякого” (І. Цюпа. Краяни); “І тільки в нашого брата часто-густо Ні кола, ні двора, ні сім “і, ні друга” (Я. Гримайло. Зачарований на Схід). Ще показовіша варіація вислову у фольклорних джерелах – збірниках прислів’їв і приказок, у словниках (у тому числі й у М. Номиса, П. Білецького-Носенка), у записах народних пісень: Ні кола, ні двора, тільки й ходу, що з воріт та в воду; нема у нього ні кола, ні двора, увесь тут; ні кола, ні двора, – один сіренький коток та на шиї мотузок ; Ні кола, ні двора, ні огорода ; “Нема тыну ни кола, Тилько стоить кущ калыны Та й та не цвила” (А. Метлинський). Усе це свідчить про міцне вростання вислову Ні кола ні двора І в українську ідіоматику та пареміологію.

Багато з названих висловів мають спільне генетичне джерело, широку варіативність і в українській мові, хоч українського джерела згадані автори етимології “російських фразеологізмів” чомусь ніде не називають. Пор. активно вживане Вивести на чисту воду (В. Кучер, М. Тарновський, М. Коцюбинський, Л. Мартович, В. Минко та ін.), Вивести на свіжу воду (М. Кропивницький; 260) і Витягти на чисту воду (З газ.). Те саме можна сказати й про Діло на мазі. Про вислів у довгий ящик певною мірою вже йшлося. Дещо додамо про версію насамперед російських пареміологів. За нею, цар Олексій Михайлович (1645т-т1676) велів прибити довгий ящик на стовпі біля свого палацу в Коломенському. У цей ящик опускалися чолобитні, котрі цар щоденно читав. Відповіді царських чиновників були дуже нешвидкими, що нібито й зумовило переносний смисл виразу – “надовго затримувати вирішення якоїсь справи”. Проте звернення до українського матеріалу свідчить про помилковість цього тлумачення. В українській мові зворот відомий у двох лексичних варіаціях: Відкладати (відкласти) в довгий ящик і відкладати (відкласти) в довгу шухляду. Уже сама тотожність структури й значення за відсутності активної варіативності може стати свідченням запозичення. Для української мови таким свідченням є відсутність цього вислову в багатому на діалектизми “Словарі” Б. Грінченка. По-друге, одне з перших уживань цього звороту в літературній мові належить І. Котляревському (1769 – 1838): “Виборний. А нащо же Одкладовать в довгий ящик; адже ми не судді” (“Наталка-Полтавка”). Крім того, значення слова Шухляда Дуже точне й спеціалізоване: воно означає не ящик взагалі, а висувний ящик у столі. Тим самим український матеріал дає великі можливості для заперечення традиційної етимології, яке пов’язує вираз про довгий ящик з царюванням Олексія Михайловича. Слово шухляда показує, що мовиться, можливо, про канцелярські столи, у які відкладалися на тривалий період папери, які не вимагали оперативного вирішення. Про тяганину крючкотворців, до речі, нагадує й репліка Виборного. Чужомовний, неслов’янський характер звороту підтверджується й українським матеріалом, оскільки українське шухляда – не що інше як німецьке Schublade “висувний ящик стола”. Калькою з німецького виразу Etwas in die lange Truhe legen, що побутував в німецькій мові до XVIII ст. , і є вислів відкладати в довгий ящик. Так матеріал української мови (поряд з іншими мовами) допомагає встановити справжню етимологію висловів Відкладати в довгу шухляду чи відкладати в довгий ящик.

Подібне сталося і з паремією Язик до Києва доведе: вона теж часом інтерпретується як “исконно русская”. Навіть незважаючи на те, що тут прямо названа українська столиця. Ще примітнішим є і той факт, що в українській пареміології слово Київ утворює численні прислів’я: у городі бузина, а в Києві дядько; тим я тебе полюбила. що на п’яті перстень; Так! І в Києві так; свічки поїдять, а самі так сидять; від Києва до Львова (Кракова) всюди біда однакова; дурний і в Києві не купить розуму; що в Києві, що під Києвом. Ось розмаїття їх у М. Номиса: У Києві не жахайсь, Волиня пригортайсь, а Покутя тримайсь; Далеко п’яному до Києва; Київ не відразу збудований; Так і в Києві роблять; Аж Київ видно (кислицю вкусив). Особливе значущі варіанти з нарощенням: Язик Києва доведе. – … і до кия; Язик до Києва доводить. – … і до кия. Сама понятійна модель таких прислів’їв – універсальна. За нею утворені подібні паремії в італійській, німецькій мовах, nop. фр. Qui langue a, a Roma va; турецьке “Розпитуючи, дійдеш до Кааби (Мекка)”. Топонімічні ж моделі її національні. А те, що “ця модель в російській діаспорі запозичена з України”, здається повністю закономірним з огляду на представлені вище інші мовні факти.

“Французьке” походження виразів Всім серцем, всією душею (зі словами Любити, вірити, співчувати, розуміти тощо) так само стало типовим позначенням світорозуміння духовних і вольових якостей українського народу, його ментальності – виявів у категоріях рідної мови розуміння культурно-мовної спільності зовнішнього й внутрішнього світу. Виокремимо широковживану структурну модель “ад’єктив + субстантив в оруд, відм.” на означення інтенсивності вияву ознаки: Чистіш серцем, щирим серцем, усім серцем; м’який серцем, гарячий серцем, з розкритим серцем, з легким серцем; всією душею, щирою душею, з відкритою душею, з дорогою душею тощо. Цікаво, що структурно-семантичний, ідеографічний та лінгвокультурологічний аспекти українських фразеологізмів з компонентом “душа” стали навіть предметом дисертаційного дослідження (О. Каракуця, 2002).

Часом етимологам просто бракує українського матеріалу або не всі українські словники його фіксують. Наприклад, узагалі чутливий до українського образного слова гродненський дослідник І. Лепешев вважає “власне білоруськими” низку висловів, які, проте, засвідчують також українське джерело й можуть розглядатися спільними для обох мов, а деякі мають і ширший ареал. Прокоментуймо деякі з них: 1) Апошняя у папа жонка (остання в попа жінка). Вона справді остання, оскільки попам забороняється одружуватися вдруге. Розм. Послідня в попа жінка уживане принаймні на всьому сході України; 2) Біць у званы, пор. укр. ліг. Дзвонити в усі дзвони. Пояснюючи походження ФО Бити на сполох, М. Демський зазначає, що названа фразема завдячує дзвону, який у минулому скликав народ, сповіщав про пожежу або про напад ворогів чи повідомляв, що хтось закінчив свій життєвий шлях. В А. Головка прочитаємо: “Виразно чути було, Як били в дзвін на сполох у Ліщинівці”. З часом у фразі Бити в дзвін на сполох іменник дзвін опускався, оскільки всім було зрозуміло, що на сполох б’ють тільки в дзвін. Так само глибоко засвоєне й Бити в дзвони “звертати увагу всіх на щось”, повсюдно вживане в усному мовленні; 3) Воук дорогу перабег (каму) “дуже щастить кому-небудь”, проте пор. прикмети, записані в с. Микільському на Луганщині ще в кінці XIX ст.: “як кішка перебіжить кому дорогу, так тому буде невдача або кінь здохне”; “як заєць кому перебіжить дорогу, гак буде йому біда”; “якщо ж вовк перебіг дорогу, то це на щастя” . Цей вислів швидше спільно-східнослов’янський; 4) Вочі вялікія зрабіліся (у кого), пор. укр. Робити/зробити великі очі “виявляти великий подив, здивування”, подане навіть в академічному двотомнику й підтверджене ілюстраціями з творів Г. Хоткевича та М. Коцюбинського ; 5) гад печаны “огидна, шкідлива людина”. Вислів гад печений (“Не людина, а гад печений”) широко засвідчений у західно-слобожанських говірках (м. Охтирка); 6) Газеты чытаць “голодувати (звичайно про коня)”. Вираз Газети (газету) читати Повсюдно вживаний у слобожанських говірках, в усному мовленні. У західно-слобожанських говірках часто вживається й щодо корови, теля, вівці; 7) Гарадзіць плот “вигадувати що-небудь”. Пор. відоме східноукраїнське тин городити “говорити абищо, пусте; займатися балачками” (м. Алчевськ, м. Краснодон, м. Луганськ, с. Микільське Міловського р-ну на Луганщині) ; 8) Для адводу вачэй, пор. укр. Для відводу очей, ілюстрація з Григорія Тютюнника ; 9) загнаць у тупік (каго) “довести до розгубленості” уживане практично повсюдно; 10) з капейкамі “з невеликим перевищенням”. Контексти на зразок через годину з копійками, прочитав 500 сторінок З копійками, важить півцентнера з копійками Тощо теж уживаються в усному українському мовленні практично всюди; 11) Злавіць двух зайцау (зайцоу); пор. українські відповідники з варіативним дієслівним компонентом Убити (уколошкати, зловити, спіймати) двох зайців; 12) Злавіць (спаймаць) лісу (лісіцу), пор. східно-слобожанське Лисичку поставити, упіймати лисичку “необережно пропалити полу піджака, узагалі одяг” (на основі схожості кольору шерсті лисиці й пропаленого місця на одязі) та зел. Лисичку поставити (вхопити), лисицю впіймати (м. Охтирка Сумської обл.) .

Так само лише “спільними для білоруської і російської мов” І. Лепешев вважає і вислови Гадзіна (змія) падкалодная, журавель у небе, зайсці у тупік, з’ездзіу у рыгу. Насправді контекст їхній ширший: 1) лайлива варіантна ФО Підколодна (Потайна і т. ін.) гадюка (гадина) “зловмисна людина” (як зіставлення з гадюкою, що таїться “під колодою” і жалить спідтишка) зафіксована академічним фразеологічним словником української мови. Уживані також інші фраземи із семами “гадючої потаємності”: гад потаєний, потайна гадюка, гад (гадюка з-під соломи) ; 2) укр. Журавель у небі як одна з образних основ паремії краще синиця в руках, ніж журавель у небі, як уламок прислів’я вільно функціонує не тільки в усному мовленні, а й у різножанрових текстах: “Як небесної манни, ждеш відкриття сезону, все літо готуєшся до нього, і от маєш Журавля в небі” (Л. Гроха); “Яким Сомко… облишив сотникування в Ніжині і пустився на Низ ловити журавля в небі” (П. Панч); “Півділа – це Журавель в небі. Кінець – ділу вінець” (А. Головко); 3) Зайсці у тупік “потрапити в безвихідне, скрутне становище”. У свій час у праці “З лекцій теорії словесності: Байка. Прислів’я. Приповідка” (1930), перекладі праці “Из лекций по теории словесности: Басня. Пословица. Поговорка” (1894), О. Потебня вказав, що туник тут “глухий завулок чи кут, утворений двома тинами” . В українській мові вільно вживається вислів Зайти в тупиК (“Як же ти писатимеш про українців не їхньою мовою… Ти обов’язково Зайдеш У цей тупик І потупцяєш назад, шкодуючи, що змарнував стільки часу”, Григір Тютюнник), як і вирази Стати в тупик, прийти в тупик, заїхати в тупик, потрапити в тупик, тобто первісно у вулицю, провулок, що не мають наскрізного проходу, проїзду. “Залізничні” лексико – семантичні нашарування на подібні вирази з’явилися вже пізніше, з розвитком залізничного транспорту; 4) з’ездзіу у рыгу “блювати, звичайно як наслідок сп’яніння від спиртного”. Утворене внаслідок каламбурного зіткнення топоніма Рига (М. Міхельсон навіть зазначав, що тут приховується натяк на той стан, почуття, які викликаються “подорожжю по морі в Ригу”) і вульгарного Ригати “блювати”. Про міцні корені вислову поїхати / з’їздити в Ригу в українській мові свідчать і місцеві нарощення як посилення експресії: Поїхати в Ригу через Горлівку, поїхати (бігати) через Ригу на Харків, які регулярно вже відтворюються й мають широкий ареал (с. Валуйське Станично-Луганського р-ну, с. Дар’їно-Єрмаківка Свердловського р-ну, м. Кіровськ, м. Краснодон, м. Кремінна, м. Старобільськ, м. Стаханов Луганської обл.; с. Андріївка Сніжнянського р-ну Донецької обл.). Додамо, що подібна фразеотвірна модель засвідчена нім. стійким виразом Kotzebues Werke studieren “Тошнити, блювати” (досл. “читати твори Котцебу”), пор. нім. Kotzen “рвати, блювати”; у чеському фразеологізмі Honit Davida “тошнити, рвати” (Davit – “тошнити, рвати”); у польській мові – pojechal do Rygi, де воно вважається запозиченням з російської ; литовський еквівалент Vaziuoti i ryga оцінюється як слов’янське запозичення, що не має нічого спільного з назвою столиці Латвії.

Часом окремі вислови подаються як “запозичення з російської”: днем з агнем, замарыць чсірвяка (чарвячка), з грахом папалам та ін. Однак пор. укр. Пошукати такого вдень з вогнем (із світлом, при сонці і т. ін.), Пошукати такого вдень при сонцеві із свічею, вдень з вогнем не знайти. Біл. Замарыць чарвяка (чарвячка), як і українське Заморити черв’ячка, очевидно, безпосередньо запозичені з російської. Проте і в російській мові вони “іноземні пришельці”. Точніше їх кваліфікувати в українській (білоруській) мовах як “запозичення з романських мов через російську”. У романських мовах подібні вислови вживаються дуже часто й мають стабільне значення та внутрішнє мотивування (власне, убити, залити черв’яка – глиста): ісп. Matar el gusanillo (gusano) “випити чарку горілки перед сніданком”, досл. “убити черв’ячка”; португал. Matar о bicho “випити чарку натощак”, досл. теж “убити черв’яка”. Безпосереднім попередником сучасного російського, українського й білоруського висловів, на думку В. Мокієнка, могла бути французька сполука Tuer le ver, досл. “убити черв’яка” . Частота вживання в усному й писемному мовленні, фіксація вислову з гріхом пополам усіма словниками свідчать швидше про спільно-східнослов’янський характер вислову. Слово гріх тут – “помилка”. Пор. ціле гніздо спільнокореневих слів в українській мові – Загрєх, згрех, ізгрех, узгрех; Огріх “погрішність, помилка; пропущене при оранці місце” (орати з огріхами). Найімовірніше пов’язання слова гріх з лит. Graizus “крутий, викривлений” . З гріхом пополам, отже, “з помилкою пополам”. І немає підстав залишати українське З гріхом пополам за “етимологічним бортом”.

Ось іще один “украдений” у Славії приклад і канонізований як “власне російський”. В “Уложенні й Указі царя Олексія Михайловича” від 11 травня 1663 р. було написано: “Жінок за вбивство чоловіків окопувати землею”. Таке правило “Уложения”, наприклад, було майже буквально повторене в романі О. Толстого “Петро І”: “І раптом я бачу, – із землі стирчить жіноча голова й моргає очима. Я дуже злякався й запитав мого супутника: “Чому голова моргає?” Він сказав: “Вона ще жива. Це російська смертна кара, – за вбивство чоловіка таку жінку заривають у землю…” Звідси нібито й вислів стояти як укопаний, який, на думку білоруського дослідника І. Лeпешева, є скороченим варіантом вислову (стояти) як укопаний у землю.

Проте деякі моменти викликають сумнів, особливо коли залучати матеріали говірок або інших мов і говірок. Та спочатку дані російських діалектів. Нам уже доводилося писати про походження цього стійкого порівняння в книжці “Образи рідної мови” . На Дону серед російських діалектних висловів теж багато “нерухомих” предметів. Наприклад, в “Большом толковом словаре донского казачества” (2003) знаходимо порівняння Стоять надолбнем (Как надолбень, надолба, надолбня), Стать надолбой (“Пашла и стаить как надалба”) . Усі вони пояснені синонімічним відповідником стояти як укопаний. Особливо показові порівняння Сидеть как врытый “сидіти нерухомо”, Стать как врытая соха “стати як укопаний” . Показові в тому розумінні, що Вритому можна й “сидіти”, а Вритим Можуть бути й предмети. Можна подумати, що й українське “Катерина не привітала його, не кинулась, як завжди, йому назустріч, Стоїть, як у землю вкопана” (О. Стороженко) теж підтверджує версію “покарання”. Однак вираз Стояти як укопаний означає не стільки покарання, скільки стан когось. Фразеологічний академічний словник тлумачить його як “нерухомо, непорушно, застигши на місці”: “Всі люди Стояли як укопані, познімавши шапки” (І. Нечуй-Левицький); “Дрож пройшов у всіх по тілі на той вид: бояри Стояли мов укопані” (І. Франко); “В одному місці Богданів кінь знепокоївся, став як укопаний: відчув нічну воду внизу, боїться ступати” (О. Гончар). Таке покарання не обов’язково було пов’язане з жінками – вбивцями. Наприклад, за свідченням цензора І. Снєгірьова, звичними були такі-от застереження, що стосувалися всіх: “їж пиріг з грибами, а язик тримай за зубами. Не розголошуй, що бував у палаці й говорив з государинею. А то жили витягнуть, у вугілля спалять, по вуха із землею закопають!”

Зважмо, отже, що й предмети могли стояти непорушно – “як укопані”: стояти у камені (Марко Вовчок), болг. Стоя като закован, като вкаменен (як закам’янілий). Та насамперед стовп: Стояти як укопаний стовп, стояти як стовп, стояти як укопаний, стояти стовпом (непорушно, як укопаний у землю стовп), біл. стаіць, нібьі укопаны слуп, тобто стовп (ужите в білоруській поемі Якуба Коласа “Відплата”). Див. також записане в містах Єнакієвому й Марківці Луганської області: ” – Чого стоїш Як стовп укопаний” . Пор. і в А. Свидницького: “Діти стояли Як повкопувані; ще Антосьо не так, а що той, то як Стовп – щоб поворухнувся!” (курсив наш. – Авт.).

Неувага до українського фразеологічного матеріалу (та інших слов’янських мов) спричинила, таким чином, помилкову етимологію виразу Стояти як стовп, жорстко прив’язавши його до випадкового факту – способу середньовічного покарання в Росії.

Значущим, таким чином, видається висновок російського етимолога В. Мокієнка, який багато зробив для визначення гідного місця української фразеології в етимологічних розвідках: україністична “рентгеноскопія” слов’янських прислів’їв і приказок становить одне з актуальних “реабілітаційних” (в усіх аспектах) завдань діахронічної пареміології”. Без неї історико-етимологічний аналіз слов’янської пареміологічної системи ризикує виявитися вельми суб’єктивним.