2.3. Варіантність структури і змісту курсу “Рідна мова” в 5-9 і в 10-11 класах
Творчий підхід до навчання рідної мови спонукає учених-методистів і вчителів-словесників до пошуку методичних інновацій. Однак зміст шкільного курсу залишається без особливих змін. Чинні державні програми використовуються, як правило, і в нових типах шкіл, зокрема й недержавних. Пояснити це можна тим, що структура мовної системи не піддається лінгводидактичним впливам і її засвоєння здійснюється за визначеними дидактикою і психологією принципами й закономірностями.
Інноваційні
Останнім часом ця стабільність почала порушуватися. Шкільні програми з української мови для 1-4 і 5-9 класів мають чітко виражений комунікативно-діяльнісний характер. Початковий курс рідної мови, на наш погляд, задовольняє усі типи шкіл, оскільки він створює базу для лінгвістичної освіти і закладає основи мовленнєвих умінь і навичок, що остаточно формуються в середніх і старших класах.
Поліваріантність
Ідея існування кількох програм (як і підручників) з навчальних предметів для одного і того ж класу, право вчителів обирати для себе найкращий варіант поступово стає реальністю. Створюються умови для розумної конкуренції у сфері освіти і навчання рідної мови зокрема.
Однак варіантність програм не може стосуватися самої основи навчання мови – засвоєння мовної системи і формування мовленнєвих умінь і навичок. Тому й зрозуміло, що варіанти програми створюються насамперед для різних типів шкіл: загальноосвітньої з рідною (українською) мовою навчання і національною, де українська мова вивчається як державна, для шкіл (класів) з поглибленим вивченням української мови (загальноосвітні школи, гімназії, ліцеї).
Створення програм для кожного класу повинно спрямовуватися Державним стандартом мовної освіти.
За змістом більша варіантність програм можлива в старших класах, зокрема 12-річної школи. Щодо програм 5-9 класів, то варіантність тут має бути дещо обмежена.
Альтернативною програмою з рідної мови є програма, укладена проф. І. Ющуком. За цілями і завданнями ця програма мало чим відрізняється від чинної. Як сам автор зазначає: “структурно програма з української мови складається з трьох частин” (“Основні вимоги”, “Розвиток зв’язного мовлення” і “Мовознавчі питання і розвиток зв’язного мовлення”), “щодо змісту програми, то матеріал курсу рідної мови в середній школі розподілено між навчальними роками так, щоб тема чи кілька тем, визначені для опрацювання в певному класі, становили цілісний завершений цикл”.
У першій частині (“Основні вимоги”) автор визначає уміння і навички, якими учні повинні оволодіти в процесі вивчення української мови в тому чи іншому класі. Це традиційні уміння і навички, що давно визначилися в методиці й відбиті в чинних програмах (тільки структура їх дещо інша – за І. Ющуком, це уміння, що учні повинні набути, закріпити й удосконалити в кожному класі).
Тут визначено зміст роботи з формування в учнів умінь чітко й граматично правильно висловлювати власні думки і правильно сприймати прочитаний текст, добирати матеріал і створювати власні висловлювання, але автор обмежується вмінням “відповідно до комунікативних потреб будувати речення й оформлювати їх на письмі та інтонувати в усному мовленні”, хоча загальновідомо, що це уміння стосується тексту і, звичайно, його компонентів – абзаців, речень.
Друга частина (“Розвиток зв’язного мовлення”) програми стосується розвитку зв’язного мовлення. У ній визначається мінімальна кількість різних видів письмових і усних творчих робіт, які учні повинні виконати в кожному класі. Перевага надається письмовим роботам. Наявні в цій частині мовленнєвознавчі поняття подаються після видів робіт і зовсім випущена характеристика трьох стилів – розмовного, наукового і художнього.
Тематика творчих робіт розосереджена в розділах третьої частини. Ця частина, на думку автора, основна. У ній відображено мовознавчі питання і розвиток зв’язного мовлення в лінійному, послідовному порядку. Так, наприклад, розділ “Лексика” (5 клас) має такий зміст і структуру:
Словниковий склад мови. Питома й запозичена лексика. Сфера вживання іншомовних слів. Твір за картиною.
Лексичне значення слова. Ознайомлення з тлумачним словником. Однозначні й багатозначні слова.
Пряме й переносне значення слів. Доречне вживання слів залежно від їхнього лексичного значення й стилістичного забарвлення. Вживання слів, що їх вимагають норми етикету. Розповідь про осінь.
Омоніми, відмінність їх від багатозначних слів. Синоніми, їхня роль у мові. Вживання синонімів. Синоніми з різним стилістичним забарвленням. Антоніми. Редагування тексту (синонімічна заміна слів).
У програмі є багато позитивного. По-перше, науково розмежовано розділи “Будова слова” і “Фонетика”. До останнього включено історичні чергування звуків (фономорфологічні звукові зміни). Учням легше усвідомити, що це явища, пов’язані із звуковою системою мови, хоча відбуваються в слові і впливають на його будову.
По-друге, чіткіше визначено структуру програми для кожного класу. Так, синтаксис вивчається у 8-9 класах (просте речення – у 8 класі, складне у 9).
По-третє, програма для 10-11 класів вигідно поєднує систематизацію, узагальнення й поглиблення мовних і мовленнєвознавчих відомостей з функціонально-стилістичним аспектом удосконалення мовленнєвих умінь і навичок. Є й інші позитивні сторони програми.
Однак вона програє чинній програмі в основному – не забезпечує повної реалізації Державного стандарту мовної освіти. В ній відсутня чітка орієнтація на формування комунікативної компетентності учнів та її складових – мовної і мовленнєвої. І все ж вона є цікавим, дещо оригінальним варіантом шкільних програм. Затверджена Міністерством освіти і науки України, аналізована програма має право на застосування в школах України.
Альтернативність шкільних програм з рідної мови відкриває широкі можливості для творення авторських курсів, приклади яких описані в методичних часописах. Однак за будь-яких умов в основі шкільного курсу рідної мови мусить бути мовна система, що має відповідну структуру, мовленнєва діяльність, урахування якої необхідне для формування комунікативних умінь і навичок.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)