Тема 2. Особливості української орфографії у професійному мовленні та її значення для правильного оформлення ділових паперів
2. Вживання м’якого знака
Коли м’який знак пишеться:
1. У суфіксах – ськ, – зьк, – цьк, – еньк; близький, волинський, донецький, рученька.
2. В дієсловах перед часткою – ся/сь Ь зберігається: будуються/будують, почисться / почисть.
3. У звукосполученнях – льк, – ньк, – ськ, та похідних від них – льч, – льц, – ньч, – сьч, – сьц: лялька – ляльці – ляль чин; ненька
Вживання м’якого знака
1. Після букв Д Т З С Ц Л Н наприкінці слова чи складу, якщо ці букви передають м’які звуки: сядь, різьба, вісь.
2. Після Р лише перед О: трьох, забрьоханий, Горький. Після інших букв та р в інших випадках м’якого знаку немає: кров, ніч, верф, десятиріч, облич, голуб.
3. Після м’яких приголосних перед О: льон, сьомий, дзьоб.
4. У суфіксах ЕНЬК, ОНЬК, ЕСЕНЬК, ІСІНЬК, ЮСЬНЬК: голівонька, рученька, самісінька.
5. у суфіксах СЬК, ЗЬК, ЦЬК – учнівський, паризький, юнацький, але ковзкий, боязкий, різкий, в’язкий, плаский, баский (вони не є суфіксами).
6.
7. після Л перед буквами на позначення приголосних (часто перед наступним м’яким): сильний, вітальня, зухвальство, але тарілка – тарілці, білка – білченя (лц, лч походять від лк).
8. Перед м’яким, пом’якшеними й шиплячими лише коли:
– для позначення м’якого Л: їдальня, пальці.
– у непрямих відмінках та в присвійній прикметниках, якщо Ь є в початковій формі: скринька – в скриньці, кицька – кицьці (але у казці, в землянці, Маланці)
– у дієслівних формах наказового способу: стань, виходьте, станьте.
– у дієсловах на – ться та інших дієслівних формах перед – ся, – сь, якщо Ь є в формі без – ся: обговорюється, станься, звертаються, підводься.
9. У формах родового відмінка множини іменників жіночого роду: пісень, робітниць.
10. У дієслівних формах 3 особи однини та множини дійсного способу: стоїть, спить, стоять, думають.
11. у буквосполученнях НЬЧ, ЛЬЧ, що походять від ЛЬК, НЬК: неньці, дончин, Юльчик.
В іншомовних словах пишеться:
1. після д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, ї, якими позначаються 2 звуки: портьєра, монпансьє, Мольєр, мільйон, павільйон, компаньйон, браконьєр, ательє, пасьянс, Таганька, Лавуазьє, Люсьєн, Дьяков, Третьяков, Касьянов, асфальт, Ананьїн але увертюра, малярія, нюанс, дюна (я, ю позначають а, у), Бйорнсон, Ж’єн, Х’юстон, бар’єр.
2. після Л, Н перед Йо: мільйон, компаньйон, каньйон
3. відповідно до вимови після Л, Н перед літрами на позначення приголосних, а також у кінці слова: мольберт, Тянь-Шань (але алхімія, балкон), гриль, герань (але акрил, шаблон).
Не пишеться:
1. після губних Б П В М Ф Ж Ч Ш Щ: дріб, ніж, пишеш
2. після Р у кінці складу і слова: Харків, звір, гіркий, але Горький
3. після Н перед Ж Ч Ш Щ і суфіксами СТВ, СЬК: інженер, цвірінчати, велетенський, менший, кінчик, тонший але неньчин (ненька), бриньчати (бренькіт), тьмяний, різьбяр, няньчити.
4. між приголосними, якщо і пом’якшується під впливом другого: сонця, пісня, кінця.
5. між літерами, що позначають подовжені м’які приголосні: суддя, маззю, весілля.
6. після літер, що позначають м’які приголосні, крім л, якщо за ними йдуть інші букви на позначення м’яких приголосних: радість, пізній, пісня.
7. у буквосполученнях лц, нц, лч, нч, які походять від лк, нк: рибалчин, матінчин, матінці.
8. в укр. власних назвах: Уляна, Омелян, Севастян, Тетяна Наталя, Касян, Дяченко, Третяк.