УКРАЇНСЬКА МОВА. ПІДГОТОВКА ДО ЗНО
МОРФОЛОГІЯ
Дієслово
Завдання та вправи для самоконтролю
1. Спишіть прислів’я, розкриваючи дужки. Поясніть правопис дієслів.
1. Ніщо (не) підноситься вище правди. 2. Два хитрих мудрого (не) переважать. З. Раз добром нагріте серце – вік (не) прохолоне. 4. На годину спізнишся, за рік (не) доженеш. 5. Якби людина знала, чого (не) знає, то б і мала, чого (не) має. 6. Поки (не) потрапиш у воду, (не) навчишся плавати. 7. Скільки б ворона (не) каркала, солов’єм (не) стане. 8. Чого сам (не) любиш, того і другому (не)
2. Утворіть префіксальним способом від дієслів недоконаного виду дієслова доконаного виду. Виділіть префікси.
Казати, лити, дивитися, їхати, вітати, креслити, бігти, сіяти, малювати, пливти, важити, просити, класти, стояти.
3. Утворіть префіксальним способом від дієслів доконаного виду дієслова недоконаного виду. Виділіть суфікси.
Розважити, відмінити, завершити, пригадати, створити, залишитися, скоротити, вишивати,
Виправити, продовжити, оформити, задивитися, згадати.
4. Випишіть із тексту дієслова. Визначте їх вид та перехідність
Зозулині сльози Давно це було, принаймні, до того, як ми народилися. Зозуля робила свою справу – підкидала синичкам, плискам, сорокопудам та іншій лісовій дрібноті свої яйця, а ті виховували підкидьків.
– Ти ось все співаєш, – казали вони зозулі, – а на старість залишишся сама, як пень без пагонів.
– Ха-ха-ха! – сміялася та. – Ви усе із колисками та пелюшками протеленькаєтесь, а я своїх дітей, як треба буде, знайду. І примушу годувати себе. Закон є закон!
Але доля зле жартує з тим, хто сподівається задарма вік прожити. Коли прийшов час, усі діти зозулі не визнали строкатої матері, відмовилися її доглядати. І застогнала зозуля. Перші в її житті сльози покотилися з очей. А на галявині, куди вони впали, розкрили свої білі вінчики квіти, які так і називаються у народі: зозулині сльози, а ботаніки дали їм назву зозулець плямистий.
А чи доводилося вам спостерігати, щоб зозуля плакала? І ніхто не бачив. Тому про безтурботну, самовпевнену людину, яка, потрапивши у скруту, починає бідкатися, кажуть, що вона ллє зозулині сльози.
З журналу
5. Перепишіть текст. Визначте час, особу, число дієслів.
Ранок у лісі
Ліс ще дрімає в передранішній тиші… Непорушно стоять дерева, загорнені в сутінь, рясно вкриті краплистою росою. Тихо навкруги, мертво… Лиш де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься із свого затишку. Ліс ще дрімає, а з синім небом уже щось діється: воно то зблідне, наче від жаху, то спалахне сяйвом, немов від радощів. Небо міниться, небо грає усякими барвами, блідим сяйвом торкає вершечки чорного лісу… Стрепенувся нарешті ліс і собі заграв… Зашепотіли збуджені листочки, оповідаючи сни свої, заметушилась у травиці комашня, розітнулося в гущині голосне щебетання й полинуло високо – туди, де небо міниться, де небо грає всякими барвами…
М. Коцюбинський
6. Спишіть текст, ставлячи дієслова, що в дужках, у формі минулого часу. Визначте рід і число дієслів.
(Минати) дні, а дощів не (бути). Степ дедалі більше (втрачати) свої яскраві барви, свою весняну моложаву свіжість.
Нарешті (наступати) омріяне, довгождане… Все (початися) просто: з-за обрію тихо (виткнутися) ріжечок ледве помітної синьої хмари. Залитий сонцем степ одразу (принишкнути), (затаїти) подих. Хмара швидко (йти) і (розростатись) у темно-синій гірський хребет. Скоро вона (закрити) собою весь величезний простір неба,
Раптом через цей хребет (прокотитись) вогняна тріщина і (розколоти) його до чорної прірви. Десь далеко (почутися) гуркіт грому.
Важка сива хмара (нависнути) над степом і (спустити) на нього свої мокрі паруси, з тихим дзвонол: (упасти) перші краплини, а потім чарівною музикою (зашуміти) густий дощ (За О. Гончаром).
7. Від поданих дієслів утворіть усі форми минулого часу.
Писати, читати, вчити, декламувати, креслити, відкривати, мигтіти, чорніти, тремтіти, зривати,
8. Перепишіть, вставляючи пропущені літери е(е) або и(ї). Поясніть правопис дієслів. Святку…мо, вивча…ш, знаход…ш, ненавид.,.-ти, сто…мо, схоч…-те, лет…те, колиш…ться, осміл…ться, одяга…ться, захист…мо, пиш…ш. утриму…мося, змін…ться, тьопа…те, перестав.,.ш.
9. Виберіть і запишіть дієслова тільки в неозначеній формі. Поясніть, як утворюється неозначена форма (інфінітив).
Мусити, читали б, не осліпнути, розмовлятиму, почути, побачу, бути, співати, змагатися, розпустять, посіяти, могти, закрити, синіти, будувати, сміятися, недобачати, збить, хотів би, сядь, з’їха-тись, хотілося, підсипати, ревти, заболіти, їсти, заснула, записавши, розкрити, дослідіть, приголубте, виношуючи.
10. Перепишіть речення, вставляючи в закінченнях пропущені літери.
1. Миті, що сі…мо, жн…мо, ку…мо віки залізні, ми ті, що в космос лєт…мо і простина…мо наскрізно безвісну даль (П. Усенко). 2. Де б не літав – поверн…шся додому, бо крила виростають із землі (Л. Горлач). 3. Ах, скільки радості, коли ти люб…ш землю, коли гармонії шука…ш у житті (П. Тичина). 4. Батьківську землю ми люб…мо всі ще від малої колиски (Т. Масенко). 5. Ід…ш і слуха…ш, і чу…ш рідну землю, що году… тебе не тільки хлібом і медом, ай думками, піснями і звичаями (О. Довженко). 6. Коли ж ти мрі…ш добре, працю…ш добре теє (М. Бажан). 7. Що за голос там співає, звідкіля та пісня лл… ться, часом душу сповиває, і лунає і смі…ться (Л. Первожайський). 8. Справжнє сонце навч…шся цінить, коли небо імлою повите (В. Забаштанський). 9. Добро почина…ться з людського доброго серця (М. Сингаївський). 10. Блискавками-пожежами небо обмереж…мо (В. Чумак). 11. Мости з сучасного в майбутнє буду…мо (В. Сосюра). 12. Люб…мо Вкраїну, та не сліпо, щирим серцем, чистою душею (О. Підсуха).
11. Перепишіть речення. Дієслова, що в дужках, поставте в потрібній особі теперішнього чи майбутнього часу.
1. Ми (сидіти) під кручею, поклавши вудочки на хиткі рогачики, і (гомоніти) (Гр. Тютюнник). 2. Хай промінням (стелитися) путь (А. М’ястківський). 3. Ми (боротись) за мир і (прагнути) миру, трудящим щастя (зичити) усім (М. Рильський). 4. (Вирости) ти, сину, (вирушити) в дорогу, (вирости) з тобою приспані тривоги (В. Симоненко). 5. Чого ти (стогнати), море синє, об скелі хвилями б’ючи? (В. Забаштанський). 6. Брехня світ (пройти), та назад не (вернутися). 7. Криком дуба не (рубати). 8. Хто пізно (ходити), сам собі (шкодити). 9. Як на своєму язиці не (вдержати), то на чужому не (втаїти). 10. Добрі жорна все (перемолоти). 11. Одна бджола мало меду (наносити) (Народна творчість).
12. Випишіть слова у дві колонки за дієвідмінами.
Знати, оцінювати, тягти, стукотіти, зморитися, схотіти, кроїти, наколоти, свистати, свистіти, оборонити, обороняти, відпороти, відпорювати, завадити, збігти, збігати, гуркотіти, гуркотати, одужати, стелити, краяти, хилитися, спізнитися, відкрити, бачити, збороти, ударити, пищати, сипати, зважити, дирчати, захищати, мовчати, полоти, почати, гудіти. .
13. Перепишіть. Дієслова, що в дужках, поставте в потрібній особі.
1. (Сипати) вишня квітом з білих верховіть (Л. Забашта). 2. Нам батьки і вчителі (хотіти) щастя на землі (М. Рильський). 3. Прекрасні ці творчі будні, коли праця довкола (клекотіти) (Л. Дмитерко). 4. Я щодня (проходити) повз самотній, покинутий сад (М. Коцюбинський). 5. (Скрипіти) і (ридати) дерева під вітром (П. Тичина). 6. Гаї (шуміти) – я слухаю. Хмарки (бігти) – милуюся (П. Тичина). 7. (Стогнати) пугачі, (реготати) сови, уїдливо (хавкати) пущики (Леся Українка). 8. Вода (клекотіти), (булькотіти) та все (нести) Лавріна на гостре каміння (І. Нечуй-Левицький). 9. (Носити) дрова до куреня, (розводити) огонь, (чистити) картоплю, ожину збираю (О. Довженко). 10. Ось молодий сміх дівчини (розкочуватися) по лісі і жаром (сипатися) в парубочу душу (М. Стельмах). 11. Чи то (сидіти), чи то (гуляти), все співаю, все співаю (Т. Шевченко). 12. (Виходити) в світ, по вінця сили повен і гордий за співучий свій народ (В. Лучук).
14. Перепишіть. Від дієслів, що в дужках, утворіть форми майбутнього простого часу.
1. Робота (не йде), якщо (сидіти) й (чекати) (О. Копиленко). 2. Коли я (не горіти), ти (не горіти), коли ми (не горіти), то хто ж тоді буде світити? (Ю. Збанацький) 3. Мені до скону отчий край (здаватися) раєм (Д. Луценко). 4. Навесні на місці старого молодий буде лист, зелений, він з вітром (розмовляти), (хапати) жилками своїми сонячний промінь, під дощем (купатися) й росою (умиватися) (Остап Вишня). 5. Неначе пісні вічної рядки, (дзвеніти) дороги під тобою (Т. Коломієць). 6. Сонце (ронити) з неба квітки на хвилі дніпрові, осінні (В. Сосюра). 7. І скільки ви (пливти), весь час (вітати) вас своїм щебетанням веселі жовтобрюшки, (підпадьомкати) на вашу честь перепел і (дерчати) деркач.
15. Дієслова поставте в наказовому способі в 2-й особі однини й запишіть у дві колонки: 1) з ь у кінці; 2) без ь у кінці.
Збільшити, перевірити, входити, стати, озвучити, підставити, вдарити, попередити, передбачити, ужалити, відмітити, насипати, плавити, звузити, відрізати, зважити, переглянути.
16. Перепишіть речення. Дієслова, що в дужках, поставте в потрібній особі наказового способу.
1. Всім серцем (любити) Україну свою, – і вічні ми будемо з нею (В. Сосюра). 2. Хліб (їсти), а правду (різати) (Народна творчість). 3. (Бути), людино, людиною! (Бути), люди, людьми (М. Успеник). 4. Гей, (ударити) в струни, браття, золотії, (розпалити) знов багаття з іскр надії (М. Рильський). 5. Твоєму кожному почину розкрито двері: (йти, творити, прославити) Батьківщину (П. Тичина). 6. Правді в очі (дивитися) прямо, не (одводити) погляду вниз (В. Симоненко). 7. Не (вірити) мені, бо я брехать не вмію, не (жди) мене, бо я і так прийду (В. Симоненко).
17. Випишіть із тексту дієслова, зробіть їхній морфологічний розбір.
Море спить. Точнісінько, як людина. Високо здіймає груди, схропує сонно, ліниво. Так, здається, тільки стань біля нього, крикни на всю горлянку, і воно в одну мить прокинеться.
Але то тільки так здається. Коли море спить – вже ніяка сила його не розбудить. Ліниво похлюпує об камінь хвильками, плещеться тихо, сонно, розніжено.
Я довго не придивлявся до того, як спить море. Постояв трохи – та й шубовсть у воду. Просто з головою, на саме дно. Аж коліньми об землю забився.
Коли б ви знали, яка то морська вода в липні! Сонце палить нестерпно, аж дихати нічим. І тут раптом тебе з голови до ніг обгортає бархатиста, чиста-чиста, прохолодна, ніжна терпко-солодкувата морська вода. Краса! Краса невимовна. Здається, так і хлюпався б у тій воді все життя і на берег би не вилазив! Тож, мабуть, добре рибам жити у воді – вони ніколи на берег не випливають. Хіба хто на гачку живосилом витягне.
Купаюся я собі та й купаюся, навіть не чую, що мама згори гукає. Попереджає, щоб не плив далеко.
Довго я плавав, аж поки не втомився.
За Ю. Збанацьким
(1 votes, average: 5,00 out of 5)