ПРИКМЕТНИК
5. ЛЕКСИКО – СЕМАНТИЧНІ КАТЕГОРІЇ ВІДНОСНИХ ПРИКМЕТНИКІВ
Категорія посесивності
ПРИСВІЙНІ ПРИКМЕТНИКИ
У прикметникові з категорією посесивності пов’язане відображення ознаки предмета через належність його особі. Цю роль у системі граматичних форм ад’єктива виконують присвійні прикметники паралельно з родовим відмінком іменника, пор.: зошит Наталки і Наталчин зошит. За структурою і змістом присвійні прикметники відособлені від класу власне відносних прикметників, суфікси яких виражають не семантичну,
-ш (-іш), які вносять у структуру похідного присвійного прикметника сему належності, тобто виконують семантичну функцію предиката, напр.: За садком розташована батькова пасіка. Семантично речення складається з двох речень: За садком розташована пасіка + Пасіка належить батькові (Батько має пасіку). У присвійному прикметникові батькова
Морфологічної ад’єктивації у групу присвійних прикметників зазнають іменники чоловічого та жіночого роду, процес переходу здійснюють суфікси – ів у назвах чоловічого роду другої відміни та – ин (-ін) у назвах чоловічого і жіночого роду першої відміни, напр.: Максим – Максимів, Микола – Миколин, Ганна – Ганнин, аналогічно Данилів, Петрів, Вікторів, Віталіїв, Сергіїв, Хомин, Лучин, свекрів, небожів, Настин, Оленин, Надіїн, доччин, свекрушин, невістчин, удовин, небожин. Можливі форми присвійних прикметників від найменувань осіб з відтінком пестливості, зменшеності, здрібнілості, напр.: Богданків, Богданчин, Оленчин, Петриків, Васильків, Івасів, Марійчин, Світланчин.
У коло похідних з відтінком посесивності входять власні географічні назви, утворені за допомогою суфіксів – ів, – ин (-ін), напр.: Київ, Богодухів, Зміїв, Фастів, Проскурів, Батурин, Лебедин. Ад’єктивації зазнають українські прізвища, напр.: “Кулею черкнуло Чернигиевого коня; Найвища група дерев стала якраз навпроти Сагайдиного взводу” (О. Гончар).
Функція належності особі, яка є специфічною ознакою присвійних прикметників, може виявлятися у персоніфікованих назвах істот, явищ природи тощо, напр.: “І не зчулась, як зустріли Дніпрові дівчата та до неї; І море ревнуло Босфорову мову, У лиман погнало, а Лиман Дніпрові Тую журбу – мову на хвилі подав” (Т. Шевченко); “Летять та й летять, прилітають до орлового дядька”; “Проте всі її зміїною дочкою вважали” (Українські народні казки).
У присвійних прикметниках матерній і братній морфологічна ад’єктивація відбулася за допомогою суфікса – н-, хоча функцію індивідуальної належності виконує суфікс закінчення – ій. Ця його подвійна роль виявилася, з одного боку, у наданні похідній лексемі відтінку носесивності, а з другого,- у граматичному оформленні прикметникових одиниць, виконаному за допомогою закінчення, напр.: “А я й собі з-під матернього плеча на ті плода позираю – що які ті яблучка та грушки добрі” (Марко Вовчок); “Провела земляків, та й з думки мені не йде братня біда” (Марко Вовчок).
Можливо, конденсація, поєднання в афіксі – ій словотворчої і словозмінної функцій є виявом тенденції мови до аналітизму.
Зрідка сему належності у присвійних прикметниках виражає суфікс – ськ-, напр.: “Любив він материнських рук тепло” (М. Руденко); “За гарбою, цьвохкаючи батіжком, пробіг хлопчик років дванадцяти, у довгому батьківському піджачку” (Г. Тютюнник). Однак повної ідентифікації суфіксів – ів, – ин та – ськ-, що робить можливою взаємозаміну обох морфем, не простежується. Суфікс – ськ – зумовлює семантичний відтінок послабленої належності, його роль у похідних прикметниках виявляється у відтворенні не посесивних, а посесивно-відносних зв’язків, тому тотожність між різноморфемними похідними фіксується спорадично, що свідчить про тимчасовий збіг функцій їх суфіксів, напр.: “Це – дівчина, донька сусідська, ясна, Підходить сюди, Засоромившись миттю…” (М. Нагнибіда); “Перебула я ніч у неї, на другий день прошу сусідчину дочку Марусю…” (Панас Мирний); “Скільки радощів материнському серцю від того, що він добре вчиться, що вчителі його хвалять” (О. Гончар); “У голові його забренчала давня туга. Материне серце почуло її зразу й злякалося” (Панас Мирний).
Значення індивідуальної належності зрідка виражають суфікси – ач-, – ий, – ов-/-ев-/ у поєднанні з твірними основами іменників, які позначають осіб, напр.: “Грицько – козачий син, сирота” (Панас Мирний); “По Росі розлягався дівчачий голос: дівчата заспівали веснянки” (І. Нечуй-Левицький); “Із уст якутових я чув твої слова” (М. Рильський).
Проте характерним для цих суфіксів у складі похідних прикметників є занепад значення індивідуальної належності та активізація функції загальної відносності.
Відіменникові посесивні прикметники широко функціонують у розмовно-побутовому мовленні, художній літературі; для семантично тотожних конструкцій іменника з родовим відмінком більш характерними є науковий, офіційно-діловий, публіцистичний стилі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)