Стилістика української мови
Стилістичне вживання паронімів
Особливу групу слів лексики української мови становлять пароніми.
Пароніми (грец. para – біля, поряд і опута – ім’я) – однокореневі слова, які належать до тієї ж самої частини мови, мають різне або частково інше лексичне значення, однак близькі між собою фонетично, різняться афіксом (афіксами) чи окремими звуками або тільки одним звуком (фонемою).
До паронімів належать слова абонемент – документ на право користуватися (за плату чи безплатно) чим-небудь –
Слова – пароніми завжди поєднані одне з одним семантично й фонетико граматично, і цей зв’язок між ними усвідомлюється мовцями. Паронімами може стимулюватись поява певної (позитивної чи негативної) емоційності, в конкретному мовленнєвому контексті ними може створюватись і більш чи менш очевидна каламбурність. Близькозвучністю і своєрідною семантичною близькістю паронімів породжується неповторність властивої їм експресії, що відповідно налаштовує мовців емоційно, не залишає їх байдужими до висловлюваного. Пароніми використовують в усіх стилях мови. їх стилістична наснага й енергія найширше виявляється в художніх текстах і у фольклорі: Не знаходжу в них нічого ні динамічного, ні демонічного (О. Гончар) – сказано інтригуюче, частково й каламбурно (звукова близькість, але семантична віддаленість: це, імовірніше, омонімія); Я певний, ви знайдете, зв’яжетесь… – Ні з ким я в’язатися не буду… (С. Журахович) – вислів помітно контрастний, пароніми в ньому створюють ефект незвичності, отож, і досить виразної емоційності. Поетичний вислів І невідь звідки падають ці сни… Лечу на крилах персів в країну персів, в державу персів, в князівство персів, у Персію, сказати б (І. Драч) пародійний, стилістично зорієнтований на збудження певного почуттєво-гумористичного стану людини, наповнює сказане відтінком незлої насмішливості.
Отже, пароніми становлять досить виразний елемент і засіб мовлення різностильового, найчастіше – художньо-літературного.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)