УКРАЇНСЬКА МОВА. ПІДГОТОВКА ДО ЗНО
МОРФОЛОГІЯ
Вигук
Вигук – це незмінна частина мови, що виражає почуття і волевиявлення, не називаючи їх. Вигуки не належать ні до самостійних, ні до службових частин мови.
За значенням вигуки поділяються на:
1) емоційні, що виражають почуття і переживання: О, ой, ах, фу, пхе;
2) вигуки волевиявлення, що передають спонукання, заклик і т. д.: Цить, гов, алло, ну, гей, гайда, нумо, вйо, ціп-ціп та ін.
За способом творення вигуки поділяються на Первинні, що складаються з одного (А! О! У! Е!), двох (Ах!
Деякі вигуки утворились від іменників у кличній формі: Людоньки! Господи! Горенько моє!
Вигуками стали і деякі усталені звороти: Цур тобі!
Окрему групу становлять звуконаслідувальні слова: гуп, дзень, ха-ха-ха, ш-ш та ін.
Близькі за значенням до вигуків слова ввічливості (спасибі, до побачення), лайливі вислови (чорт забери).
В окремих випадках, коли вигуки переходять в
Гетьте (Зникніть), думи, ви хмари осінні (Леся Українка).
Спасибі (дякую) Вам, люди добрі! Навколо чуєм хрум-хрум… хрусь-хрусь (якісь звуки) (М. Коцюбинський).
За походженням є вигуки власне українські (Матінко! Лишенько! Добридень! На добраніч!) Та запозичені (Алло! Біс! Браво! Шах! Клас! О-кей!).