Словосполучення
Просте речення
Вставні слова (словосполучення, речення)
Вставні слова, словосполучення виражають ставлення мовця до висловленої думки і граматично не зв’язані з іншими членами речення. Вставні слова чи словосполучення можуть означати:
– джерело повідомлення: по-моєму, на думку, кажуть, як кажуть, за словами та ін.
Багато вони тих міст уже проминули, а ще більш, кажуть, напереді зосталося (Панас Мирний);
– впевненість чи сумнів щодо правильності, вірогідності повідомлюваного: безперечно, звичайно,
Гори, здавалось, стояли тут поруч (О. Гончар).
Він був гарний, та, правда, куди кращий, ніж на перший погляд (В. Василевська);
– порядок, послідовність думок, їх зв’язок, наслідок: нарешті, по-перше, по-друге, по-третє, навпаки, кінець кінцем, виходить, отже та ін.
Отже, Шовкун не вповав ні на шану, ні на повагу (Панас Мирний). У цих мандрах залізний організм Багірова не надломився, а, навпаки, здобув богатирського гарту (О. Гончар);
– почуття мовця: на жаль, на диво, як на гріх, на радість та ін. На щастя, літак ішов по курсу майже на схід (М. Шумило). Можлива
Вони виділяються паузами, а на письмі – комами; вимовляються ці слова зі зниженою пришвидшеною інтонацією та додатковим логічним наголосом.
Не можна плутати вставні слова з однозвучними членами речення. Порівняйте:
Вставними словами найчастіше бувають такі слова й вирази: бач, бачиш, бачте, безперечно, безсумнівно, безумовно, бувало, видно, відома річ, власне, головне, головним чином, до речі, звичайно, здавалось, здається, значить, кажуть, коротко кажучи, либонь, мабуть, між іншим, мовляв, може, можливо, навпаки, на жаль, на мій погляд, на нашу думку, наприклад, нарешті, на щастя, немає сумніву, отже, очевидно, певна річ, певно, по-перше, по-друге, правда, сказати б, справді, щоправда, ясна річ та ін.
Не бувають вставними і не виділяються комами слова: ніби, нібито, мовби, немовби, наче, неначе, все-таки, адже, от, принаймні, навіть, буквально, якби, майже, при тому, при цьому, тим часом, до того ж, приблизно, якраз, як-не-як та деякі інші.
Проте й однак бувають вставними, якщо вони не стоять на першому місці в головному чи підрядному реченні, де є сполучниками.
Вставні слова відділяються комами від усіх попередніх сполучників, крім а:
Ти підеш і, може, більше не прийдеш (За М. Рильським).
І вернеться наша воля, а може, ще й слава… (Ю. Федькович)
Після сполучника а кома ставиться тільки тоді, коли перед ним стоїть слово з часткою не:
Виходом із кризи може бути не розрив стосунків, а, наприклад, досягнення компромісу під час випробного терміну.
Вставне речення – окреме речення в межах іншого речення, що мало пов’язане зі змістом основного речення, містить поширене побічне зауваження, певний коментар до основного речення чи якогось його слова. При вимові виділяється паузами, пришвидшеним темпом, на письмі – з обох боків комами, тире, дужками або комами й тире:
Спасибі йому, розважив мене трохи тим словом добрим (М. Вовчок).
Дівчата – їх було ще шестеро – з гучним гомоном висипали на берег.
Як тільки заплющую очі – кімната (вона тільки що стала моєю) раптом щезає (М. Коцюбинський). Побачивши Васю, “професорша” (так її прозивали на висілку з пошани до її посади і до великих рогових окулярів) посміхнулась (М. Чабанівський).
Речення з відокремленими членами
Відокремлені означення
Комами відокремлюються:
– поширені узгоджені означення, які стоять після означуваного слова:
– означення, які належать до особового займенника:
– означення, які стоять перед означуваним словом і мають додатковий обставинний відтінок:
– означення, коли між ними та іменником, до якого вони належать, стоять інші члени речення:
Означення не відокремлюються, якщо вони стоять перед означуваним словом і не мають додаткового обставинного відтінку:
Відокремлюються тире поширені означення, кілька означень, які стоять у кінці речення: