І СЕМЕСТР
ПОВТОРЕННЯ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО
Урок № 4
Тема: Зв ‘ язне мовлення. Спілкування та мовлення. Види мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо).
Сприйняття чужого мовлення. Навчальне аудіювання
Мета: повторити вивчене про мовлення як засіб спілкування за допомогою виражальних засобів мови; про види мовленнєвої діяльності; повправляти у сприйнятті-розумінні почутого; виховувати любов до природи, доброту й милосердя; розвивати логічне й образне мислення, уяву, слухову та зорову
Обладнання: підручник, текст для аудіювання.
Хід уроку
І. Повідомлення мети і завдань уроку.
ІІ. Аналіз матеріалу з метою узагальнення вивченого.
Бесіда.
– Як пов’язані мова та мовлення?
– Що таке мовлення? Яка мета усного мовлення? Писемного?
– Що вам відомо про таку форму мовлення, як діалог? Монолог?
– Які існують види мовленнєвої діяльності?
– До яких видів мовленнєвої діяльності ви вдаєтеся у процесі виконання домашнього завдання? Під час бесіди в класі?
ІІІ.
Пояснювальний диктант.
Пояснити, про які види мовленнєвої діяльності йдеться в кожному з прислів’їв. До яких видів мовленнєвої діяльності ви вдалися в процесі роботи над диктантом?
Більше слухай, а менше говори. Страшне перо не в гусака, а в дурака. Він свій язик припинати не звик. Написав писака, не прочита читака. Мудрий уміє читати і рядки, і між рядками.
ІV. Вивчення нового матеріалу.
Пояснення вчителя.
Мова реалізується в процесі мовлення, тобто мовленнєвої діяльності. Мовленнєва діяльність включає такі види: аудіювання (одночасне слухання й розуміння), читання, говоріння, письмо. За науковими даними, час, що його людина витрачає на мовленнєву діяльність, розподіляється так:
– аудіювання – 45%
– говоріння – 30%
– читання – 6%
– письмо – 9%
Як бачимо, основою спілкування є аудіювання. Саме воно забезпечує сприймання та розуміння усного мовлення.
Аудіювання не слід змішувати зі слуханням. Слухання – це передусім акустичне сприймання звукового потоку, тоді як аудіювання – це сприймання й розуміння людського мовлення.
Успішність смислового сприймання усного мовлення залежить від підготовленості слухачів, від того, як вони вміють слухати.
V. Виконання вправ на закріплення вивченого.
Проведення навчального аудіювання.
Текст для аудіювання
У лісі
Діти йшли вузькою стежкою. Де не взялася трясогузка. Киваючи довгим хвостом, вона пробігла стежкою хутко, як миша.
Навколо росли густі кущі. Вони були круглі і здавалися схожими на величезні зелені макітри.
З одного куща випурхнув дрізд. Ігор підбіг до куща, нагнувся і розсунув гілля. Там чорніло щось кругле, схоже на горнятко.
Ніколи не доводилося хлопцям бачити гніздо чорного дрозда. Кожну билинку, кожну гілочку було по-хазяйськи обмазано глиною, і все кубло зскидалося на зліплену з глини й землі чорну чашку.
Але що могло бути красивішим за п’ятеро яєчок, які лежали в гнізді! Були вони небесного, ясно-блакитного кольору, і по ньому, як зірочки, де-не-де розбігалися цятки. Василько обережно доторкнувся до до гнізда пальцем і відсмикнув рук. Не змовляючись, хлопці мовчки пішли геть.
Непомітно для себе діти заходии в ліс усе далі. Василько розповідав другові страшні випадки, про які коли-небудт чув. Найбільше сподобалася Ігореві історія з бовкалом на вовчому хвості. Того вовка ще малим вовченям узяв у лігві дядько Панас і прив”язав йому бовкало до хвоста. Вовченя ж візьми та й утечи – шукай вітра в полі! Такий лютий вовцюган виріс! І все шукає людей, щоб помститися…
Тут трапилося несподіване. Діти почули сухий стукіт бовкала… Ігор мовчки вчепився другові в рукав. Дерев’яний стукіт наближався. Це навіть не стукіт – це клацання. Якась велика звірина клацала зубами…
Коли кущі напроти затріщали й заворушилися, діти. Покидавши кошики, кинулися геть. Незабаром Василько зупинився.
– Стій, Ігоре, – сказав він. – Я піду та зніму з вовчого хвоста бовкало і віддам дядькові Панасу.
Хлопець підійшов до куща ліщини і виламав гілляку. Бовкало застукало зовсім близько. Василько кинувся вперед, крізь кущі.
– Ігоре! – пролунав його крик. – Іди сюди! Ось він!
У кущах, здивовано витріщившись на дітей, стояло теля. Дерев”яне бовкало теліпалося в нього на шиї. Злякавшись, теля крутнулося і, ламаючи кущі, метнулося геть.
Ломаку, з якою Василько кинувся на “вовка”, Ігор узяв із собою. Він покаже її всім. Василько ж не знав, що то не звір!
Діти пішли навпростець. Щось руде промайнуло над головами. Це була білка. Певно, в дупло вскочила. А в дуплі в неї завжди повно горіхів.
Василько підійшов до дерева, охопив руками стовбур. Ігор підсадив друга. Василькові пощастило вхопитися за гілку. Він підтягнувся вгору, тоді засунув у дупло руку. Тієї ж миті його обличчя скривилося від болю й переляку.
– Тікай! – гукнув він. – Шершнюки!
Відчувши болючий укус у руку, Ігор кинувся тікати. Шершнів він одганяв кошиком. Відбігши далеко від небезпечного місця, хлопець спинився. Де ж Василько? Товариш не з’являвся.
Повертатися назад було боязко. У вухах досі стояло ост огидливе дзижчання, а перед очима не зникало видіння? Страшні, з палець завдовжки, жовто-смугасті шершні…
Ігор відчуває, що не може більше чекати. Тривога за Василька охоплює його. Стискаючи в руці держальце кошика, він хутко йде туди, де залишив товариша.
Васлько лежав під деревом, увесь зіщулившись. Ігореві стало страшно. Василько поворухнувся й гукнув:
– Не підходь! Закусають!
Рій літав над Васильком. Огидливі жовті комахи не давали йому підвестися.
Щось немов штовхнуло Ігоря. Він надів на голову кошика і з відчайдушною рішучістю побіг до Василька. Просто з розгону впав на товариша, затуливши його від шершнів. Розлючені комахи з шелестом билися об кошик.
– Дурний, закусають! Попадеш! – глухо обізвався Василько.
– Я гнакрився кршиком, Василечку. Ти лежи смирно. Тобі дуже болить?
– Не ворушись, Ігоре. Вони відстануть. А ти не сердишся на мене? Я ж знав, що то не вовк…
– Ти знав?
– Еге ж. Як ми ото тікали, я озирнувся і побачив теля…
Минула ще добра година, доки віддлетів останній шершень. Затихло дзижчання і шелест слюдяних крилець. Хлопчики поповзли, щоб знову не привернути уваги комах.
На стежці вони глянули один на одного: у кожного обличчя розухло, замість очей світилися щілини.
Обнявшись, хлоп’ята пішли стежкою. Ліс ставав рідший, попереду чистою синявою блиснуло небо.
За О. Донченком; 605 сл.
На кожне із запитань вибрати правильну відповідь:
1. Перед дітьми стежкою пробігала:
А перепілка
U Б трясогузка
В малинівка
Г ворона
2. Кущі були схожі на:
А круглі м’ячі
Б дитячі голови
В зелені снопи
U Г зелені макітри
3. Хлопці, не змовляючись, пішли від гнізда геть, тому що
А вони поспішали
Б гніздо їх не зацікавило
U В боялися зашкодити пташці
Г хотіли уникнути спокуси зруйнувати гніздо
4. Вовченя у лігві знайшов
А дід Іван
Б дядько Себастьян
В дядько Петро
U Г дядько Панас
5. Василько виламав гілляку з куща
А калини
Б малини
U В ліщини
Г ожини
6. Ігор узяв ломаку з собою, щоб
А похизуватися перед хлопцями
U Б підтвердити сміливість товариша
В переконати у зустрічі з вовком
Г на згадку про подію
7. Василько поліз у дупло, щоб
А спіймати білку
Б видрати білченят
В покуштувати бджолиного меду
U Г дістати горіхи
8. Василько гукну Ігореві:
А “Рятуй мене!”
Б “Тримай мене!”
В “Стривай!”
U Г “Тікай!”
9. Ігор повернувся до дерева з дуплом, щоб
А дізнатися, що трапилося з Васильком
U Б рятувати Василька
В забрати кинутий кошик
Г спитати дорогу
10. Накривши собою товариша, Ігор переживав, щоб
А шершні не закусали його до смерті
U Б не боліло товаришу
В шершні не залізли під кошив
Г шершні не зіпсували кошик
11. Василько зізнався, що бачив теля, тому що
А із вдячності за допомогу
U Б через докори сумління
В було дуже страшно
Г треба ж про щось говорити
12. Випадок із шершнями
А покладе край дружбі хлопчиків
U Б ще більше зміцнить їхню дружбу
В не вплине на їхні стосунки
Г викличе в них взаємну відразу
VІ. Відповіді вчителя на запитання учнів (після того, як тестові завдання виконано).
VІІ. Підбиття підсумків уроку.
VІІІ. Домашнє завдання. Вправа 11.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)