ЛЕКСИКА
Антоніми
Антоніми (від грецького Anti – “проти” й Onyma – “ім’я”) – це слова з протилежним лексичним значенням.
Наприклад: Початок – кінець, сильний – слабкий, високо – низько.
Антоніми належать до тієї самої частини мови. Найбільше антонімів серед прикметників (Далекий – близький), іменників (День – ніч), дієслів (Працювати – відпочивати), прислівників (Багато – малО).
Антоніми виражають не взагалі будь-які протилежні поняття, а обов’язково співвідносні, об’єднані змістом на
Антоніми бувають різнокореневими (Гарячий – холодний, радість – сум) і спільнокореневими (Надія – безнадія, воля – неволя).
Окрему групу становлять слова, що виступають антонімами лише в певному контексті. Наприклад: У душі моїй місця немає
Антоніми є важливим художньо-зображувальним засобом мови. Вони допомагають висловити думку точно й дохідливо, яскраво й образно. На протиставленні слів-понять побудовані численні українські приказки і прислів’я, у яких відбита народна мудрість: “Правда та Кривда – як Вогонь та Вода”, “Порожня бочка Гучить, а Повна – Мовчить”.
Антоніми часто вживаються в поезії: Мене Любов ненависті навчила (Леся Українка). Типовими для поезії є антонімічні пари: Любов І ненависть, добро І зло, правда І кривда, життя І смерть, рай І пекло, рідний І чужий, ясний І темний Тощо.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)