Тема 1. Літературна мова як основа ділового та професійного спілкування. Стилістична диференціація української літературної мови
4. Стилістична диференціація української мови
ЕПІСТОЛЯРНИЙ СТИЛЬ
Сфера використання епістолярного стилю мови не має чітко окреслених меж – це побут, інтимне життя, виробництво, політика, наука, мистецтво, справоведення (справочинство).
Основне призначення епістолярного стилю – обслуговувати заочне, у формі листів, спілкування людей у всіх сферах їхнього життя. Листи (від гр. letter –
Тематикою і змістом листи можуть бути найрізноманітнішими залежно від сфери їх використання та інтересів адресатів. Все листування поділяється на два типи: офіційне (службове) та неофіційне (приватне).
Крім листів до епістолярного стилю відносять щоденники, мемуари, записники, нотатки, календарі.
Офіційним є листування між державними органами, установами, організаціями та між службовими особами, які підтримують офіційні стосунки. Таке листування входить до сфери офіційно-ділового стилю.
Неофіційне
Вельмишановний пане, добродію Михайле Михайловичу! (до М. Коцюбинського; Вельмишановна пані добродійко Маріє Миколаївно!
Слід зауважити, що адресати, до яких писав Панас Мирний листи українською мовою, належали до національно свідомої, прогресивної української інтелігенції. Окремі з них наближалися до нього за внеском в українську культуру і славою. Тому Панас Мирний виявляв такий щедрий пієтет як на початку листів, так і в кінці. Отже, соціокультурний контекст переважав над інформативним текстом. Наприклад, до Марії Заньковецької, запрошуючи її приїхати до Полтави, він звертався так: Ясна зоре нашого часу, славетна пані добродійко Маріє Костянтинівна! Сестро по зброї, високошановна добродійко Ольго Петрівно! (до О. Пчілки); Невсипущий наш трудівнику та щирий громадянине Олександре Олександровичу!
Майже всі листи закінчуються етикетною формулою: До Вас усім серцем прихильний (до М. Коцюбинського); До Вас усім серцем і душею прихильний (до М. Заньковецької).
Епістолярії мають ту перевагу над усіма іншими текстами, що в них автор є самим собою або найближчим до себе, відкритим, щирим. І це відображається в невимушеності добору мовних засобів, безпосередності вираження почуттів, істинності мовної культури, що й засвідчує реальний стан володіння мовою.
Особливості:
Зверху зліва – дата, на початку чи в кінці – місце написання, завершують лист підписом.
Лист починають звертанням до адресата, яке буває офіційним, неофіційним, напівофіційним, дружнім (друже, мамо, добродію мій, пане). Звертання пишуть з великої літери, після них ставлять знак оклику.
Звертання “ти, ви” пишуть з великої літери.
Щоб спонукати адресата до певної дії використовують певні слова і словосполучення: напиши мені, спитай його, кланяйся нашим.
Усі назви адресата можуть повторюватись, ускладнюватись афіксами позитивної чи негативної оцінки (батечку, рідненький, дорогесенький, зраднику.
Синтаксис залежить від індивідуальності автора. Листи Шевченка, наприклад, насичені поетичними висловами, віршами, піснями.
Основна частина листа будується за транс-позитивною адресною стратегією, яка передбачає обов’язкову транспозицію, переведення однієї форми в іншу, а саме: живомовної усної безпосередньої комунікації у текстову писемну. Обидві націлені на адресата і передбачають результат, тому ці частини листів майже завжди конкретні. У них поєднуються елементи усно-розмовного мовлення, настільки автор є носієм стихії живої мови, й елементи писемної, комунікативно-прагматичної, організованої мови, що чітко виражає наміри автора. На ці два струмені нашаровуються ознаки психологічного порядку (автор “переживає, хвилюється”, є носієм певного психічного стану) й ознаки художньо-естетичного порядку (автор є творчою особистістю, він – носій певних естетичних ідей, представник мистецького напряму).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)