РОЗМОВНИЙ СТИЛЬ

Тема 1. Літературна мова як основа ділового та професійного спілкування. Стилістична диференціація української літературної мови

4. Стилістична диференціація української мови

РОЗМОВНИЙ СТИЛЬ

Як і в кожній мові, в українській – це найдавніший стиль, тому що він започаткувався з виникненням мови і в ньому вона розвивалася на початкових своїх етапах. Перші норми літературних мов, що виникали на діалектній основі, формувалися саме в розмовному стилі.

Для української мови розмовний стиль є особливо важливим, бо в різні

і майже завжди несприятливі для розвитку літературної мови часи через політичні утиски українського народу, через офіційне невизнання його мови, культури, через надмірні впливи запозиченої старослов’янської й інших мов тільки розмовна мова зберігала й передавала з уст в уста моральні засади й етнічні риси українства. В період, коли почала занепадати давня українська літературна мова з її книжними стилями й рисами, розмовна мова вже мала таке багатство різноманітних виражальних засобів на кожному
рівні і таку уніфікацію вимовних, лексичних, граматичних, стилістичних норм, що змогла взяти на себе функцію нової літературної мови українського народу і оживити соками живомовності не тільки художній, а й інші стилі. Ця роль живильного джерела для літературної мови та її стилів визначена розмовній мові, можна сказати, Богом і тому вічна.

Розмовний стиль має дві суттєві риси, якими зумовлюється більшість його ознак. Перша з них – він з’явився в усній формі і намагається її зберегти, хоча нині поширюється і в писемній формі (епістолярії, художні твори). Друга – розмовний стиль має дуже широку сферу. Він настільки об’ємний, що, здається, не має стримувальних норм, насправді ж вони просто дуже широкі.

Усна форма розмовного стилю позначилася на мовних одиницях усіх рівнів: вимові звуків і звукосполучень, лексиці, словотворі, морфологічних формах, синтаксичних структурах, будові тексту. У вимові для емотивної чи вольової експресії використовуються різні види інтонації, модуляцій голосу, емфатичне розтягування звука, розрив слова на склади, обриви слів, різкі зниження чи підвищення тону. Наприклад: Раптом як ба-б-б-ба-бахне! (Остап Вишня).

Оскільки розмовний стиль “обслуговує” всіх громадян суспільства, всі верстви українського етносу в їхніх щоденних життєвих потребах, то він має надзвичайно розгалужену, багату лексику. З-поміж інших стилів його виділяє те, що в ньому широко представлена лексика оцінної, емоційної, вольової конотації і особливо – лексика зниженої конотації (просторічної, фамільярної, вульгарної, інвективної), чого не дозволяє собі жодний інший стиль. Це мовлення невимушене, максимально вільне, літературне. Усно-розмовні побутові діалоги формуються з нерозгорнутих, навіть однослівних, реплік і набувають виразного емоційного забарвлення. Широко використовують побутова лексика, фразеологізми (прислів’я, приказки, крилаті слова). Слова здебільшого вживаються в прямому значенні, назви предметів домашнього вжитку, речей, інтер’єру, одягу. Речення різного типу, починаючи від однослівних і до найбільш розгорнутих складних конструкцій, обірвані речення, речення різного модального спрямування, прості, словесно неускладнені конструкції, неускладнені прості речення, які не мають у своєму складі дієприкметникового чи дієприслівникового зворотів, найтиповіші вставні чи вставлені одиниці (мабуть, на щастя, мені здається), речення зі звертаннями, слова речення (Так!, Алло!), вітальні та прощальні слова. У ньому найбільше мовних помилок, недоладностей.

Розмовний відтінок мають складні іменники з дієслівним компонентом у формі наказового способу: варивода, вернигора, вернидуб, вертихвістка, дурисвіт, жмикрут, крутивус, крутиніс, паливода, пройдисвіт, шибайголова та дієслівним коренем у ролі другого компонента: віршомаз, блюдолиз, душогуб, пустолот.

Такі ознаки розмовного стилю, як лаконічність тексту, стислість структур, ведуть до того, що в розмові означуване слово випускається, залишається тільки те основне, що вказує на ознаку, тобто структури компенсуються і відбувається субстантивація іменників: гардеробна, душова, закусочна, приймальня, примірочна, пивна, шашлична, булочна, молочна, заливне, холодне, гаряче (страва), апаратна, артистична, прохідна, ливарний, складальний, доповідна, накладна, відпускні, квартирні, комісійні, хлібні тощо.

Взагалі всі явища переходу частин мови з однієї в іншу починаються в розмовному стилі.

Такий самий розмовний характер мають і назви жіночого роду з суфіксом – к – на зразок: читалка, курилка, електричка, забігайлівка, трясучка, літучка (швидкий поїзд), легковичка, моторка, роздягалка.

Серед прикметників народно-розмовну конотацію мають утворення з суфіксами інтенсивної якості та згрубілості: – уч-/-юч-/, – ач-/-яч-/, – уш-/-ющ-/, – ащ-/-ящ-/, – аст-/-яст-/: бруднючий, балакучий, добрячий, погапющий, завидющий, гулящий, пропащий, гребенястий, попелястий, рукастий, головастий та ін.

У системі дієслівних форм виділяють кілька таких, що мають розмовну конотацію. Це дієслова з суфіксом – ону-: стуконути, хвастонути, хапонути, стрибонути; відвигукові дієслова з суфіксом – ка-: бекати, мекати, гикати, ойкати, гейкати; інфінітивні форми на – ть: співать, ходить, робить; дієслова тривалої чи багатократної дії з префіксом попо-: попоходити, попоробити, попоказати, поподумати: Скільки я попоходила, скільки я попоносила, поки [землю] тоді оддали, – згадувала Мотря (Панас Мирний); Не журіться, я вже знаю, я вже досить попоходив між людьми (Леся Українка).

Характерною рисою розмовного стилю є продуктивність гетерономінативації (багатоназивання, різноназивання). У живій розмові та й у художніх фіксаціях її одна і та сама особа часто має багато назв, що мотивовані різними родинними стосунками, фізичними й моральними ознаками, звичками, суспільним становищем тощо:

– батько, дід, син, онук, зять, брат, дядько, кум, сват, чоловік;

– мати, дочка, онука, невістка, сестра, бабуся, тітка, кума, сваха, жінка;

– силач, ловкач, хапун, свистун та ін.;

– ледар, дурень, дурак, роззява, розмазня, шмаркач, ледащо, ніщо та ін.

Розмовна лексика інтенсивніше, ніж граматичні розмовні форми, проникає в інші стилі, особливо в художній, зберігаючи за собою стилістичне забарвлення розмовності. Розмовні слова, зокрема іменники й прикметники, можуть мати формальні показники розмовності – суфікси та префікси, поєднуючи в собі розмовність лексичної і словотвірної семантики. До таких зафіксованих одиниць розмовності належать віддієслівні іменники жіночого роду з суфіксом – к-: читка газет, прополка буряку, поливка огірків, рубка лісу, прокладка дороги тощо. Офіційно-діловий стиль надає перевагу книжним віддієслівним іменникам з суфіксами – анн-, – енн-, – інн-: читання, прополювання, поління, поливання, прокладання тощо.

Відтінок розмовності мають і віддієслівні іменники жіночого роду з суфіксами – н-, – еч-, – анин – на означення інтенсивності та розтягненості дії, процесу, явища: гульня, грання, метушня, гризня, реготня, ворожнеча, колотнеча, біганина, тяганина.

Розмовний відтінок переважно негативного забарвлення мають і збірні іменники з суфіксами – н-, – в-, – от-: комашня, дітлашня, собачня, офіцерня, братва, біднота, голота, парубота, мишва, мушва.

Серед іменників – назв осіб за професією, родом занять та розмовно-просторічним характером відзначаються іменники жіночого роду з суфіксами – ш-, – их-: директорша, комендантша, офіцерша, генеральша, ревізорша, акомпаніаторша, інспекторша, лікарша, бухгалтерша, кравчиха, сторожиха, дячиха.

Відтінок розмовності завжди мають і суфіксальні іменники, що є назвами осіб за якимись характерними особистими рисами і зовнішніми ознаками: бабій, багатій, крутій, лупій, плаксій, тюхтій; дивак, пияк, чудак; забудько, крутько, незнайко, хапко, хвалько; брехун – брехуха, ласун – ласуха, балакун – балакуха, реготун – реготуха; бурмило, дурило, громило, здоровило, міняйло, страшило, чудило та ін.

Стилістика і риторика використовують розмовний стиль як тло, на якому вибудовують високі, офіційні, урочисті промови, а також окремі елементи цього стилю як засоби досягнення ефекту фамільярності. Наприклад: п’яниця, бухарик, жмурик, алкаш; керівник, голова, господар, хазяїн, старший, шеф.

Абревіація словосполучень в одне слово також є ознакою розмовності: житлобуд, харчоблок, медсестра, ветлікар, завгосп, машбуд.

Розмовний стиль широко послуговується художніми засобами – тропами і фігурами, проте надає перевагу лише окремим. Немає в ньому широких періодів, полісиндетонів, нарочитих повторів, але активно використовуються епітети й метафори, порівняння, метонімія і синекдоха, еліпс і парцеляція.




РОЗМОВНИЙ СТИЛЬ