Розділові знаки при прямій мові та діалозі

Урок № 33

Тема. Розділові знаки при прямій мові та діалозі

Мета: удосконалювати пунктуаційну грамотність учнів, вправляти у написанні “конструкцій з прямою мовою та діалогів.

Тип уроку: урок закріплення вивченого.

Обладнання: підручник.

ХІД УРОКУ

I. Повідомлення теми та мети уроку.

II. Відтворення теоретичних відомостей.

V Бесіда.

1) Що називається прямою мовою?

2) Чим супроводжується пряма мова у реченні? Наведіть приклади.

3) Що називається непрямою мовою? Наведіть приклади.

4) Які розділові

знаки вживаються у реченнях із прямою мовою, якщо пряма мова стоїть після слів автора? Перед словами автора? Слова автора розривають пряму мову?

5) Які розділові знаки ставляться у діалозі?

III. Виконання вправ на закріплення вивченого.

V Переписати, розставляючи розділові знаки (подаємо текст без їх вилучення).

Вказати речення з прямою і непрямою мовою.

Пополохавши з рушниці дику птицю на ставку, сперечалися мисливці під вербою в холодку. “От у мене був собака,- став хвалитися один.- Ще і стрельнути не встигну, а несе вже качку він!” “То не диво,- каже другий.- Мій лягавий в гущині обскубе

її спочатку, а тоді несе мені…” “Юринда,- озвався третій.- Он у мене був Кудлай: лиш торохну я в крякуху й накажу йому: “Шукай!” – він стає на задні лапи, озирається з човна, а тоді мені на вухо: “Ти не бачиш, де вона?” (О. Жолдак). Бродячий пес за мною ув’язався і так дивився, наче вибачався. В очах – сльоза людська, а не собача. Той крикне: “Геть!” Той гримне: “Щоб ти здох!” “Прости нас”, – я сказав. І пес бродячий лизнув мене… І ми пішли удвох (О. Аулов).

V Попереджувальний диктант.

Лікувалися у селі голодуванням від усяких болячок. А тому тільки йолоп не зрозумів би отакої розмови двох сільських молодичок, що здибались коло криниці.

– Як ти славно схудла, Галю, ну мара марою, якби трапилась мені вночі – в очах потемніло б із переляку!

– А ти, Оксано, схудла ще більше, ніж я. Така ти ладна, що послухай, як пси на тебе гавкають. Ну така гарна, як свиня в дощ. Не поможе ні мило, ні вода, коли така врода! (За Є. Гуцалом)

V Пояснювальний диктант.

Один Баран, що бився лобом: об паркан, втомившися, сказав: “Щодня турботи… Аж голова гуде після роботи” (П. Ключина). Над Пуголовком Жаба поглумилась: “І в кого ти таке гиденьке уродилось?” (В. Симоненко). Пес вислухав нотацію сувору: “Не гавкатимеш – виженемо з двору”. Та Рекс на те і вухом не повів. “Чи ж треба наживати ворогів? – собі подумав.- Е, нема дурного! Гляди, ще гавкнеш не на того…” Полежав Рекс, прикинувши в умі, й пішов із двору – гавкайте самі (М. Негода). Хвалилась, захлинаючись, Свиня: “То ви аж там, ув Африці бували й того не знали, що наша мати – Бегемотова рідня? Якби нам знов у теплі ті краї, то ми б росли ще більші, ніж корови, бо там – умови…” Тут до хліва помиї принесли, корито повне налили – уже від пійла не відірве рила. Сміявся Кінь: “Он в чім свиня зарита! Не родоводу ти шукаєш, а корита!” (І. Сварник).

Сидить ледар біля миски, сидить і клопочеться: “От якби робить хотілось так, як їсти хочеться!” (М. Карпенко). Побачив море й вигукнув Онисько: “Якби мені таку завбільшки миску!” (В. Симоненко). Сяде бджілка на кашкета або хрущ, чи метеликів настирлива родина. Я скажу їм: “Я не камінь і не кущ, придивіться: я усе-таки людина!” (В. Березінський). “Сестрице,- звернулась до Бджілки Оса.- Хіба не однакова наша краса?” “Ой, сестро,- тут Бджілка спинила Осу.- Хіба ж бо нас люблять лише за красу?” (І. Кульська). Із епітафії: “Мінздоров попереджав…” Рекламний трюк: “Як гарно куріння шкодить вашому здоров’ю” (М. Левицький).

Запорошений, пом’ятий, зморений стояв витязь на роздоріжжі, вперши списа у камінь списаний: “Раби в тенетах страху не мають вибору” (М. Горбаль). У сосен державний гімн: “Ненавиджу дрова з древа!” (Л. Костенко).

IV. Підведення підсумків уроку.

V. Домашнє завдання.

Скласти і записати діалог (12-14 реплік), який міг би відбутися між учнем вашої школи та туристом – представником української діаспори за рубежем.

V Навчальні диктанти.

Перебування в Києві протягом двох з половиною років Миколи Івановича Пирогова, видатного анатома, хірурга, педагога й мислителя, залишило помітний слід. Не випадково він став Першим ученим-медиком, якого обрали почесним членом Київського університету.

Пирогов піклувався про студентів, що жили в нестатках. На подарованому університетові фотопортреті лікар написав: “Люблю і поважаю молодість, тому що пам’ятаю свою”. І студенти, і професори період, коли попечителем був Микола Іванович, вважали “найсвітлішою сторінкою в житті Київського університету”. Пирогову належать слова: “Ми всі знаємо, що треба шанувати старість… Але не всі знають, що й молодість потрібно поважати…”

Поселившись у своєму маєтку в селі Вишня поблизу Вінниці, Пирогов влаштував лікарню, аптеку. Згодом київські газети відзначали, що лікар “двічі на тиждень з восьмої ранку до восьмої вечора приймає бідних безплатно”. (122 слова ) (3 календаря)

Хто такий Володимир Сосюра? Хтось скаже: “Український Єсенін” і не матиме рації, бо ні на кого в своїй самобутній творчості поет не рівнявся. Та й не був лише ліриком: Сосюра завжди носив у серці згорьований образ України й не міг не відгукнутися (навіть за тюремно-більшовицького режиму) на її страждання. Хоча поет не міг рішуче відмовитися від пануючої в суспільстві червоної барви, домінують в його палітрі все ж золотисто-голубі кольори. Тож талант його зазнав трагедійного роздвоєння, що зафіксовано у вірші “Два Володьки” (1930);

Рвали душу мою два Володьки в бою;

І обидва, як я, кароокі, і в обох ще незнаний, невиданий хист, –

Рвали душу мою комунар і червоний фашист.

Ці глибоко потаємні рядки, звісно, могли бути оприлюднені лише завдяки копіткій архівній і текстологічній праці літературо-знавців-дослідників. Рукописи справді не горять, коли вони є неабиякою культурною цінністю. (135 слів) (За О. Логвиненко)

Шолудивий песик з розумними, як у царя Соломона, очима, всівся неподалік на спориші і молотив хвостиком, збиваючи догори куряву. І так мені захотілося побалакати з собачкою! І ще не встиг я розтулити рота, як цуцик позіхнув, клацнувши гостренькими перлами зубів, війнув полум’янистим язиком і проказав:

– Гав-гав! Не потурай журбі! Журба нас ножем під серце, а ми їй під ніс перцю!

– Що той чоловік у Бога за звір – не знаю,- кажу я.- Коли вже люди порозуміються між собою!

– Гав-гав! Як бабак свисне! – гомонить зі мною цуцик.

– І щоб справедливі були одне з одним!

– Гав-гав! Як сова світ уздрить!

– І щоб не обманювали одне одного!

– Гав-гав! Тоді, як сорока побіліє!

– І щоб жили по щирості і по честі!

– Гав-гав! Як свиня на небо гляне! Не було в зайця хвоста і не буде…

Дівчата співали у саду, а я собі заспівав під тополею, і шолудивий песик, що мав розумні очі царя Соломона, став наслідувати мене, підтягуючи. І так добре було на душі, що ми одним миром мазані, що від розчулення сльоза бриніла у моєму співі… (175 слів) (За Є. Гуцалом)

– Що таке поезія? Хто її знає! Хтось каже – правда, інший – краса, емоція – твердить третій, мудрість – мудрить четвертий, безкрайність – гадаю я. Поезія? Певно одне; то – жага відкривань, то – буяння сил і повінь чуттів, їзда у незвідане, осягнення сущого… Поезія – звучання слів на клавішах нервів, карбування думок на скрижалях вітру, музика сфер у космічнім оркестрі. Поезія – крилатий кінь мислі і дика кішка інтуїції, прожектор ученого і сум неврастеніка, терзання закоханого і осяяння генія… І я, ухопившись за останню пір’їну надії, з усіх сил поспішаю за цією жар-птицею… (С. Крижанівський)